Стратегія національної безпеки України як безпековий інструмент державної політики

Abstract

Стаття присвячена аналізові Стратегії національної безпеки України у чотирьох редакціях – 2007 р., 2015 р., 2020 р. та 2022 р. з метою визначення актуальних напрямів розвитку держави у перспективі. Визначені особливості стратегій, виходячи із контексту створення документу, суб’єктів та об’єктів, напрямів та можливості реалізації стратегії, виходячи із суспільних ризиків. Зокрема, проаналізована Стратегія національної безпеки 2007 р. акцентує увагу на зв’язку українських проблем із глобальними проблемами, також піднімається питання кризи у міжнародній безпеці. Щодо зовнішніх ризиків, то основний – напружені стосунки із Російською Федерацією. Стратегія національної безпеки 2015 р., сформована після Революції гідності. Окрім перелічених вище положень, прослідковується пріоритетність зовнішньої політики та проблеми вирішення зовнішніх ризиків. Чіткіше йде мова про необхідність України стати повноправним членом ЄС та НАТО. Стратегія 2020 року акцентує у вагу на безпеці людини. Тому в основі значною мірою забезпечення прав та свобод громадян, незалежно від соціально-демографічних характеристик та наявності інвалідності. Стратегія державної безпеки 2022 р. прийнята до повномасштабного вторгнення, проте передбачає поглиблене співробітництво із США та європейськими країнами, актуалізує безпекові напрями розвитку у різних сферах державної політики та показує необхідність врахування стандартів безпеки НАТО та ЄС у формуванні безпекових інструментів України. Підсумовуючи, зазначимо, що аналіз Стратегії національної безпеки різних років акумулював актуальні напрями розвитку держави, інститутів громадянського суспільства, показав актуальні напрями та механізми їх реалізації, відзначив пріоритетність цих напрямів. Стратегія національної безпеки формує концептуальне бачення актуальних проблем як в контексті внутрішнього середовища, так і в контексті зовнішнього середовища.