Українська пісня в інтерпретації Державного академічного Волинського народного хору: історія і сучасність

Abstract

У магістерській роботі проаналізовано діяльність Державного академічного Волинського народного хору, який є одним з українських символів-брендів, певним обличчям української традиційної культури вже впродовж багатьох років, що незмінно демонструє правдиве українське народне мистецтво та новітні форми виконання. Об’єкт дослідження – основні риси та етапи діяльності Державного академічного Волинського народного хору у контексті розвитку українського хорового мистецтва. Предмет дослідження – основні етапи інтерпретаційного представлення народної пісні у діяльності Державного академічного Волинського народного хору як репрезентанта національного хорового мистецтва. Мета дослідження – охарактеризувати етапи інтерпретаційного представлення української народної пісні у діяльності Державного академічного Волинського народного хору. У першому розділі магістерської роботи «Інтерпретація пісенного мистецтва в українській культурі: дослідницький, ментальний та історичний чинники» проаналізовано проблеми інтерпретації в музичному мистецтві, українського пісенного мистецтва у наукових рефлексіях, ґенези українського пісенного мистецтва крізь призму музично-ментального погляду. Другий розділ «Інтерпретаційне представлення народної пісенності Державним академічним Волинським народним хором: етапи діяльності» присвячено аналізу хорового мистецтва Волині крізь призму наукового погляду, постатей Олександр Самохваленка як інтерпретатора народної пісні у діяльності першого Волинського народного хору, Анатолія Пашкевича як керівника нового Волинського хору, що розвинув нові напрямки пісенного фольклоризму, Олександра Стадника, що реалізував новаторські інтерпретаційні рішення у творчості Державного академічного Волинського народного хору. У висновках стверджується, що інтерпретація народної пісні є особливим явищем з огляду на те, що національна пісенність – один із головних чинників відображення національної ментальності, формування української ідентичності та відповідних духовних цінностей. Вказаний процес, на думку В. Драганчук-Кашаюк, відбувається на трьох рівнях: «первинно-синкретичному» рівні функціонування народнопісенних лексем, «музично-мовному» рівні безпосереднього вираження та найвищому – «узагальнено-концептуальному». «Знаковими» інтерпретаціями народної пісні у діяльності першого Волинського народного хору стали, насамперед, обробки українського фольклору самим маестро Олександром Самохваленком – «Ой у полі верба розвивається», «А мій батько, мій цвіт», «По гаєньку ходила я», а також записані Лесею Українкою «Ой летіла зозуленька», «Ой іду, іду, іду, іду…» та ін. Аналіз репертуару сучасного Волинського народного хору, куди увійшли понад двісті позицій, показав, що більшість творів – це обробки українських народних пісень, здійснені керівниками колективу А. Пашкевичем, О. О. Стадником та О. І. Стадником – колишнім керівником Черкаського народного хору (серед найбільш популярних – «Гей, соколи», «Гиля, гиля, сірі гуси», «А в Києві на рин¬ку», «Ой коли ж ми поберемось» та ін.), а також створені у народній манері авторські композиції вказаних мистців, а також В. Тиможинського, П. Свіста, П. Гнатюка та ін. Аналіз низки виконань, представлених у відкритому доступі, а також особистий досвід учасниці колективу показали, що головною стилістичною рисою в інтерпретаціях, здійснених Волинським народним хором, є діонісійська, що передбачає активний подієвий розвиток та наскрізність форми. Державним академічним Волинським хором під керівництвом Олександра Стадника створено сотні інтерпретацій народно-пісенного та авторського, квазі народного, матеріалу. Головними рисами таких інтерпретацій є яскравість показу народно-пісенних лексем та динамічність музичного формотворення, що втілюють різні ґрані української національної ментальності.