Хорова творчість Дениса Січинського в контексті розвитку української музичної культури кінця ХІХ – початку ХХ століття

Abstract

Робота присвячена дослідженню ролі хорової творчості Д. Січинського в контексті розвитку української музичної культури кінця ХІХ – початку ХХ ст.. Зазначено, що галицький митець належить до числа найвидатніших українських композиторів романтичної доби. Наголошено на тому, що у своїх хорових композиціях Д. Січинський порушив важливі філософські та психологічні проблеми, прикладом чого є його хори на тексти Т. Шевченка та І. Франка, чия поезія стала для митця не тільки ознакою епохи, а й «камертоном власного життя». Для глибшого розуміння постаті композитора у роботі були проаналізовані основні тенденції розвитку національного музичного мистецтва в Галичині у першій і другій половині ХІХ ст.. Констатовано, що спалах хорової культури пов'язаний з діяльністю Перемишльської співацько-композиторської школи, яка стала джерелом національного пробудження. Розвиток хорового мистецтва у Галичині був також безпосередньо пов’язаний з епохою бідермаєру, однією з визначальних рис якого була ефективність в аспекті появи різних музичних товариств, серед яких найпопулярнішою формою став лідертафель – хорові чоловічі гуртки, чиїх учасників об’єднувала не тільки любов до співу, але і патріотичні настрої. Зазначено, що важливу роль у розвитку західноукраїнської музичної культури останньої третини ХІХ ст. відіграв композитор М. Лисенко, який у спілкуванні з молодими галицькими композиторами велику увагу приділяв проблемі національної визначеності їх музики. Констатовано, що Д. Січинський вважається першим західноукраїнським композитором, який обрав музику основою своєї професійної діяльності, і таким чином, поклав початок професіоналізму, що утвердився у творчості С. Людкевича та В. Барвінського, а також цілої плеяди західноукраїнських композиторів ХХ ст.