Розвиток документознавства в Україні (1991-2021 рр)

Abstract

Кваліфікаційна робота присвячена комплексному дослідженню розвитку документознавства в Україні у період незалежності. У першому розділі охарактеризовано основні праці вітчизняних дослідників у галузі документознавства, проаналізовано джерельну базу та методологічні засади дослідження. У другому розділі висвітлено основні етапи та напрями розвитку документознавства в Україні у період 1991–2021 рр., а також його значення у вдосконаленні інформаційного та документаційного забезпечення різних сфер сучасного інформаційного суспільства. Висвітлено історичні передумови становлення науки про документ, починаючи з початку ХХ ст., та детально проаналізовано особливості її розвитку в Україні періоду незалежності. Особливу увагу приділено основним законодавчим актам та державним стандартам, які визначили правові основи документознавства. Охарактеризовано етапи становлення документознавства як окремої навчальної дисципліни. Розглянуто роль українських науковців у розвитку науки про документ у 1991–2021 рр., зокрема таких провідних вчених у цій галузі, як М. Слободяника, С. Кулешова, Н. Кушнаренко, Г. Швецової-Водки, В. Бездрабко та ін. Акцентовано увагу на тому факті, що створення Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства в 1994 р. стало важливим кроком до розвитку інфраструктури українського документознавства, адже інститут відіграє ключову роль у науково-методичному забезпеченні архівної справи та документознавства, проводячи наукові дослідження та публікуючи їх результати у монографіях, навчальних посібниках, методичних рекомендаціях, статтях тощо, організовуючи наукові заходи та готуючи професійні кадри. Підкреслено, що у межах конференцій, семінарів та форумів, які організовують наукові інституції й освітні заклади, активно обговорюються теоретико методологічні проблеми документознавства, що сприяє розвитку нових напрямків у науці про документ. У третьому розділі досліджено новітні напрями вивчення документознавства, зокрема електронний документообіг, методи захисту цифрових документів та їх архівне зберігання. Проаналізовано вплив цифрових трансформацій, електронного урядування та інформаційних технологій на розвиток науки про документ. Окреслено роль сучасних досліджень у формуванні нових підходів до вивчення документів у цифрову епоху. Визначено ключові виклики, з якими стикається документознавство на сучасному етапі розвитку, а саме: криза епістемологічного та організаційного змісту, фрагментація досліджень, неоднозначність методологічних підходів, відсутність єдиного стандарту наукової термінології, невідповідність освітніх програм сучасним потребам професії документознавця. Окрему увагу приділено питанням використання новітніх технологій у документознавтві, зокрема штучного інтелекту, хмарних технологій та блокчейну, які сприятимуть підвищенню ефективності електронного документообігу та забезпеченню інформаційної безпеки інформації. Наголошено, що перспективними напрямами розвитку документознавства є: розвиток нормативно-правової бази, розробка нових систем електронного документообігу, впровадження міждисциплінарних підходів для забезпечення сталого розвитку документознавства, інтеграція теоретичних і прикладних досліджень, удосконалення підходів до підготовки професійних кадрів у галузі документознавства, міжнародна співпраця.