Державне регулювання у сфері культурної спадщини України (1991–2021 рр.)

Abstract

У магістерській роботі комплексно досліджуються процеси державного регулювання пам’яткоохоронної галузі в незалежній Україні у 1991–2021 рр. Діяльність щодо охорони культурної спадщини зумовила появу та використання низки спеціальних термінів, як знайшли сутнісне наповнення як у працях вчених, так й у вітчизняному законодавстві («культурна спадщина», «культурні цінності», «пам’ятка», «реставрація», «консервація» та ін.), визначення яких дозволило розкрити теоретичну складову теми дослідження. Охарактеризовано Закон України «Про охорону культурної спадщини» (2000 р. зі змінами) та інші базові нормативні акти, які регулюють відносини у сфері пам’яткоохоронної діяльності, міжнародні документи, до виконання яких приєдналася Україна у досліджуваний період. Прийняття законів, підзаконних нормативно-правових актів, відомчих та інших розпоряджень, які мають юридичну силу, заклало підвалини реалізації на державному рівні нової концепції збереження та охорони культурної спадщини України. Звернуто увагу на систему спеціально уповноважених державних органів охорони культурної спадщини, яка представлена відповідним галузевим міністерством та обласними, районними, міськими управліннями і відділами, органами охорони культурної спадщини місцевого самоврядування. Проаналізовано здійснені упродовж досліджуваного періоду заходи з охорони історико-культурних об’єктів (організація історико культурних заповідників, реалізація державних та регіональних програм, реставраційні роботи, формування Державного реєстру нерухомих пам’яток та ін.), існуючі у галузі проблеми. Розкрито роль у реалізації державної пам’яткоохоронної політики громадських та наукових інституцій – Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, Центру пам’яткознавства НАН України, проєкту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова» та ін.