Виправданий ризик (стаття 42 Кримінального кодексу України): до проблеми доцільності існування як самостійної обставини, що виключає кримінальну протиправність діяння

Abstract

У статті розглянуто проблему доцільності існування виправданого ризику як самостійної обставини, що виключає кримінальну протиправність діяння. Проаналізовано основні підходи у науковій літературі приводу розуміння поняття виправданого ризику та його відмінності від інших обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння, зокрема з крайньою необхідністю. Також проаналізована судова практика, зокрема касаційної інстанції, в якій порушувалося питання стороною захисту про наявність у діях обвинувачених виправданого ризику, а також було позитивно вирішено питання про вчинення дій в умовах виправданого ризику, спрямованого на захист Вітчизни в умовах проведення військових дій на території Луганської області. Окрім того, здійснено дослідження наукової літератури суспільствознавчих наук, а також комплексної теорії – ризикології, у межах яких виокремлено основні підходи до розуміння ризику та його ознак. Зроблено висновок, що загалом ризик пов’язується з невизначеністю ситуації, яка запускає ситуацію ризику та зумовлює усвідомлену поведінку суб’єкта, спрямовану на подолання ризикованої ситуації та досягнення у результаті цього значної суспільно корисної мети. Констатовано, що ризик як поняття слід розуміти дихотомічно, а саме як ризик, обумовлений певною небезпекою, яка загрожує правоохоронюваним інтересам та ризик, джерелом якого виступає не небезпека, а необхідність проведення експерименту будьякого виду, який завжди має новаторський характер та власне й спрямований на досягнення значної сус- пільно корисної мети. У першому випадку ризиковані діяння особи слід відносити до крайньої необхідності (ст. 39 КК України) та оцінювати їх, відповідно, крізь призму тих умов, які виписані у вказаній статті. У другому ж випадку виправданий ризик трансформується в експеримент, який власне й доцільно передбачити у КК України як самостійну обставину, яка виключає злочинність діяння.