«Спільна» історія Афганістану й України крізь призму ЗМК

Abstract

У статті зауважено, що у контексті повномасштабного вторгнення Росії в нашу державу (24 лютого 2022 року) часто порівнюють війни в Україні та Афганістані, які відбувалися наче одна за одною, й тривають досі. Акцентовано: щоразу після проведення таких аналогій українські політики, зокрема президент Володимир Зеленський, спростовують ідентифікації: мовляв, йдеться про абсолютно різні політичні системи та агресії, міри задіяності іноземних партнерів, релігійні протистояння тощо. Однак з’ясовано, що спроби порівнянь все одно не вичерпуються. Саме тому вирішено перевірити припущення на науковому рівні, задіюючи світову історію (головно – двох крайніх століть), та відслідковуючи «точки дотику» афганської та української геополітичних ситуацій. У статті матеріалом дослідження стали не лишень підбірки новин мультимедійної платформи іномовлення «УКРІНФОРМ», а й публіцистичні праці та знакова художня творчість. Як вислід, з’ясовано, що спільного насправді більше, ніж очікувалось: існування на перехресті Заходу і Сходу, перманентна залежність від інших держав та політичних режимів, боротьба (щоправда – з різних боків барикад) у 1979–1986 р.р., безпосередня причетність до розпаду Радянського Союзу й руйнації світової системи соціалізму, логістика задіянь під час війни різного рівня миротворців, релігійні конфлікти тощо. Доведено, що усі ці паралелі лишили глибокий слід у царині образно-філософських переосмислень (котрі виявилися набагато реалістичнішими, ніж цензуровані мас-медіа), передусім в романах Олексія Дмитренка («АИСТ»), Халеда Госсейні («Ловець повітряних зміїв»), Василя Слапчука («Книга забуття»), Фредеріка Форсайта («Афганець»), піснях Олександра Розенбаума («Чорний тюльпан»), публіцистиці Світлани Алексієвич («Цинкові хлопчики»). Однак визначено, що досвід письменників не став помічним і повчальним, тому історія наче повторюється знову. Засвідчуючи віхи розвитку Афганістану, зреалізовано прагнення бути максимально відстороненими, аби підготувати до «холодного» сприймання сучасних подій в інтерпретації українського медіаконгломерату «УКРІНФОРМ». Однак з’ясовано, що уже сам набір озвученого дозволяє визначити, по-перше, рівень об’єктивності національних медіа, по-друге, сферу їх особливих зацікавлень. Виявлено, що українська журналістика передбачувано чутлива до усього, що стосується Росії, приміром, інформувань про евакуації громадян та офіційних представництв, використання зброї, терористичних актів у посольствах... Загалом сконстатовано: історія та сучасність обох народів варті уважних перепрочитань – окремо й разом..