Психологічні особливості прояву самотності у юнацькому віці

Abstract

В статті представлено теоретичний аналіз досліджень самотності, а також дані емпіричного дослідження даного феномену у осіб юнацького віку. Факторами, що обумовлюють актуальність вивчення даного психологічного явища є різкий скачок популярності соціальних мереж серед молоді, тенденція до урбанізації та особливості перебігу вікових періодів розвитку особистості. Часто самотність вважається проблемою старших поколінь, але у сучасному світі, із розвитком технологій та можливістю інтернет-спілкування, все частіше саме молодь у юнацькому віці гостро відчуває себе самотньою. Існує стереотип, що самотніми стають лише ті, хто не знає, як спілкуватись з людьми, або як поводитись з оточенням. Але дослідження показали, що соціальні навички ніяк не впливають на соціальні зв’язки. Протягом довгого часу самотність розглядалась вченими як негативне явище, що може шкодити не лише психіці, а й фізичному здоров’ю людини. Період юнацтва характеризується пошуком свого місця в світі та суспільстві, бажанням само-ідентифікуватися, усамітнитись (Vanhalst, Gibb, 2015; Weiss, Bowlby, Parkes, 1973). Перехід від навчання в школі до університету часто супроводжується переїздом у нове місто, потребою у налагодженні нових соціальних зв'язків. У роботі відображено переоцінку самотності як явища, що несе в собі позитивний зміст та ресурс для самовдосконалення особами юнацького віку. У статті висвітлено особливості формування відчуття самотності у молоді юнацького віку; етапи розвитку уявлень про феномен самотності; вплив самотності як ресурсного явища у етапі формування особистості.