Україна в ліриці Т.Шевченка періоду заслання та ліриці Лесі Українки, писаній на чужині

Abstract

У статті проведений порівняльний аналіз особливостей потрактування образу України в поезії Т. Шевченка й Лесі Українки періоду перебування авторів на чужині. З’ясовано, що в ситуаціях вимушеного відчуження від рідної землі, поети відчували глибокий духовний зв'язок з Україною. Саме таке духовне єднання давало митцям творчу наснагу й не дозволяло впасти у відчай. Спогади про батьківщину поєднуються у творчості обох поетів з мотивами надії про повернення, про краще майбутнє України. Спільними в поезіях Т. Шевченка й Лесі Українки є також мотиви самотності, ностальгії, відчуття туги й відірваності від рідної землі. Любов до України, вболівання за її заневолений стан стають провідними темами поетів, відірваних від батьківщини. Образ України в поезіях Т. Шевченка вміщує в собі Україну історичну, Україну - рідну землю дитинства, Україну – сучасну поетові дійсність та Україну майбутнього і розкривається через бінарне протиставлення України – раю, краю вишневих садків і прекрасних людей та України – сплюндрованої пустки. В інтерпретації теми України Леся Українка, на нашу думку, багато в чому перегукується з Т. Шевченком: в її поезіях також існує антитеза України прекрасних краєвидів та України «занепащеної», «бездольної матері». Образ батьківщини, як і в Т. Шевченка, приходить до поетеси у спогадах дитинства, у думках про її славне минуле, а візії кращого майбутнього України реалізуються в обох поетів у формі сну.