Зміст і структура книги Миколи Руденка «Найбільше диво – життя»: до проблеми новаторства автобіографічного жанру

Abstract

Проаналізовано мовну структуру, образну систему книги М. Руденка «Найбільше диво – життя», розкрито новаторство письменника. Основна увага приділено дискурсу, його смислотворчій функції. Доведено, що у структурі тексту спогадів пам’ять постає як особливий смислотворчий чинник, як дзеркало світу і водночас своєрідний інструмент, за допомогою якого простежується входження людини у світ. Охарактеризовано руден-ківське поняття випадку. Увагу зосереджено на тому, що соціальний зміст керує не лише процесом створення письменником моделі світу певного історичного часу, а й процесом сприйняття тексту. Визначено прийоми занурення реципієнта в текст і водночас виведення його поза текстові межі. Сама модель найтрагічнішої доби в М. Руденка представлена процесом, завдяки якому Зло переконливо перетворювалося на Квазідобро. The language structure, imagery of M. Rudenko’s book “Naibilshe dyvo – zhyttia” (“The greatest miracle – life”) are analysed, writer’s innovation is revealed. The focus is on discourse and its sense forming function. It is proved that in the structure of the memories text memory appears as a special sense forming factor as a mirror of the world and at the same time a unique tool that lets a human enters into the world. Rudenko’s concept of case is characterized. The main idea is that the social content controls not only the process of creating the model of a particular historical time by the writer, but the process of text reception. Recipient dipping techniques into the text and removing him outside the text boundaries are determined, and the model of the most tragic days M. Rudenko presents like the process due to it Evil convincingly transformed into Quasigood.