Розвиток зеленої економіки на засадах соціальної відповідальності

Abstract

У дисертації обґрунтовано теоретико-методичні основи та розроблено науково-практичні рекомендації щодо організаційно-економічного забезпечення розвитку зеленої економіки на засадах соціальної відповідальності. Удосконалено теоретико-методологічні засади соціальної відповідальності як чинника сталого розвитку шляхом її розгляду не лише як етичної категорії, а як стратегічного інструменту управління в умовах екологічної та економічної трансформації. Розкрито зміст концепції багаторівневої соціальної відповідальності, що охоплює індивідуальний, корпоративний, галузевий, національний і глобальний рівні та дозволяє всебічно оцінити її вплив на формування збалансованих економічних моделей. Уточнено історичну еволюцію ідей соціальної відповідальності – від морального обов’язку індивіда у філософії античності до глобальної стратегії сталого розвитку в XXI столітті, що забезпечує цілісне бачення її розвитку у контексті суспільно-економічної думки. Запропоновано розширене авторське визначення соціальної відповідальності як інтегрованої системи взаємодії бізнесу, держави, громадянського суспільства та міжнародних організацій, спрямованої на гармонізацію економічних, соціальних та екологічних інтересів. Обґрунтовано доцільність інтеграції принципів соціальної відповідальності в стратегічне 3 управління зеленою економікою, що дозволяє розглядати її як механізм переходу до екологічно орієнтованих моделей розвитку. Розкрито функціональний потенціал соціальної відповідальності як чинника розвитку інноваційної економіки та підвищення інноваційної спроможності бізнесу, його адаптивності до сучасних викликів і конкурентоспроможності на глобальному ринку. Систематизовано механізми реалізації соціальної відповідальності в бізнес-процесах, з урахуванням міжнародних стандартів і національних стратегічних документів тощо. Розкрито концепцію зеленої економіки як інтегративного напряму соціально відповідального розвитку, що передбачає гармонізацію соціальних, екологічних, економічних інтересів на основі принципів сталості, інклюзивності та інноваційності. Удосконалено підхід до визначення сутності зеленої економіки, який, на відміну від традиційних ресурсно-економічних трактувань, розкриває її як стратегічну систему, що функціонує на основі соціальної відповідальності, екологічної стійкості, енергоефективності та рівного доступу до екологічних благ. Запропоновано розглядати зелену економіку як цілісну модель багаторівневої взаємодії між державою, бізнесом, громадянським суспільством і міжнародними інституціями, в межах якої соціальна відповідальність виконує системоутворювальну функцію, забезпечуючи відповідальне управління ресурсами, підтримку екологічних інновацій, соціальну справедливість і збалансоване економічне зростання. Систематизовано історичні етапи становлення концепції зеленої економіки та її трансформацію від теоретичних напрацювань 1980-х років до сучасних глобальних ініціатив, що дозволило виокремити ключові чинники її інституціоналізації на міжнародному та національному рівнях. Уточнено зміст і функції принципів зеленої економіки, зокрема екологічної стійкості, економічної ефективності, інклюзивності, соціальної відповідальності та міжнародного співробітництва, які в сукупності забезпечують формування нової парадигми економічного зростання, орієнтованої на довгострокову стійкість, соціальну згуртованість та екологічну безпеку. Обґрунтовано, що 4 соціальна відповідальність є ключовим інструментом ефективного впровадження зеленої економіки, зокрема через розвиток екологічної відповідальності бізнесу, впровадження корпоративних стандартів відповідального підприємництва, екологічну освіту та культуру, екологічні інвестиції та фінансові механізми підтримки екологічних ініціатив, а також активне залучення громадських ініціатив і міжнародного партнерства тощо. Розроблено концептуальні засади формування зеленої економіки на основі соціальної відповідальності, що враховують комплекс взаємопов’язаних інституційних, фінансово-економічних та поведінкових чинників, здатних забезпечити ефективну трансформацію господарської системи в умовах глобальних екологічних викликів та зростаючої соціальної напруги. Розкрито методичний підхід до оцінки розвитку зеленої економіки на засадах соціальної відповідальності, який, на відміну від існуючих методик, орієнтованих переважно на корпоративну соціальну відповідальність або обмежене коло екологічних індикаторів, передбачає системне інтегрування соціальних, економічних та екологічних складових оцінювання як на рівні держави, бізнесу, так і суспільства загалом. Запропоновано комплексну систему оцінки соціальної відповідальності, що включає розрахунок інтегральних індексів за соціальною, економічною та екологічною складовими з урахуванням стимуляторів і дестимуляторів, а також розроблено методику інтегрального оцінювання рівня розвитку зеленої економіки на основі системи індикаторів сталого природокористування, рівня екологічного навантаження та інноваційності. Наукову новизну становить впровадження кореляційно-регресійного моделювання для кількісного визначення взаємозв’язків між рівнем соціальної відповідальності та розвитком зеленої економіки, що дозволяє не лише оцінити поточний стан процесів екологізації економіки, а й ідентифікувати ключові детермінанти її збалансованого зростання. Запропонований підхід створює аналітичну базу для стратегічного управління, спрямованого на 5 формування ефективної політики сталого розвитку в умовах глобальних екологічних та соціальних викликів. На основі комплексного аналізу соціально-економічної ситуації в Україні та її регіонах у контексті війни та кризових трансформацій автором удосконалено наукові підходи до оцінки впровадження принципів соціальної відповідальності як ключового чинника забезпечення соціальної стабільності, зниження нерівностей та формування основ для збалансованого економічного зростання. Обґрунтовано необхідність посилення соціально орієнтованої політики шляхом державної підтримки зайнятості, розвитку інклюзивного ринку праці, стимулювання підприємництва та інтеграції вразливих соціальних груп (внутрішньо переміщених осіб, осіб з інвалідністю, ветеранів, жінок) у соціально-економічне середовище. Виявлено тенденцію до зменшення частки соціальних видатків у структурі державного бюджету, що засвідчує ослаблення пріоритетності соціальної політики, попри зростання її абсолютних обсягів. Розкрито регіональну нерівномірність у рівнях зайнятості, заробітної плати та соціального захисту, що підкреслює потребу у застосуванні принципів соціальної відповідальності в регіональній політиці. Встановлено, що інституційні зусилля держави переважно сконцентровані на безпекових напрямах, у той час як інвестиції в освіту, охорону здоров’я, соціальний захист та гуманітарний розвиток залишаються недостатніми, що обмежує формування людського капіталу та інклюзивного середовища. Вперше з позицій соціально-економічної відповідальності проведено критичний аналіз інтеграції екологічної складової у державну політику, за результатами якого встановлено фрагментарність та нестабільність залучення екологічних інвестицій. Запропоновано концептуальні засади перегляду державних пріоритетів інвестиційної політики з урахуванням соціальної справедливості, екологічної стійкості та орієнтації на довгострокове підвищення якості життя населення. Виявлено, що, попри загальну позитивну динаміку екологічних індикаторів, залишаються значні проблеми з інституційною підтримкою 6 переходу до зеленої економіки. Обмежена реалізація стратегічних документів, низький рівень використання відновлюваних джерел енергії та недостатня увага до впровадження ресурсозберігаючих технологій уповільнюють трансформаційні процеси у сфері сталого розвитку. Підтверджено доцільність використання комплексного підходу до оцінювання рівня зеленої економіки, який поєднує кількісні екологічні показники (викиди, відходи, стан водних ресурсів) з якісними індикаторами (екологічна свідомість, інституційна готовність, впровадження інновацій). Результати дослідження підтверджують потребу в системному посиленні екологічної відповідальності держави, бізнесу та громадськості, що має відображатися у пріоритетному фінансуванні екологічних проєктів та залученні екологічних інвестицій, розвитку відновлювальної енергетики, удосконаленні системи управління відходами та поширенні сталих практик у всіх сферах економіки. Аналіз індикаторів сталості природокористування в Україні свідчить про наявність неоднозначних тенденцій у сфері формування засад «зеленої» економіки. З одного боку, спостерігається позитивна динаміка у впровадженні органічного землеробства, розвитку відновлюваної енергетики та реалізації заходів з екологічного управління. З іншого боку, наявні результати демонструють уразливість аграрного та екологічного секторів до зовнішніх викликів, зокрема економічних криз і воєнних дій. Поступове збільшення частки енергії з відновлюваних джерел свідчить про наявність потенціалу розвитку відновлювальної енергетики, однак темпи зростання залишаються недостатніми для досягнення стратегічних орієнтирів у сфері кліматичної нейтральності та енергетичної незалежності. У результаті розрахунків інтегральних показників соціальної відповідальності та розвитку зеленої економіки встановлено, що попри загальну позитивну динаміку інтегрального індексу зеленої економіки, який у 2023 році досяг найвищого значення за аналізований період, спостерігається нерівномірність розвитку її складових. Найбільший прогрес зафіксовано у сфері інноваційності економіки, зокрема за рахунок зростання частки 7 відновлюваних джерел енергії. Натомість екологічна відповідальність зазнала критичного зниження. Застосовано комплексний методичний підхід до оцінки розвитку зеленої економіки на засадах соціальної відповідальності, що ґрунтується на побудові кореляційно-регресійної моделі, яка дозволяє здійснити кількісну оцінку впливу соціальної, економічної та екологічної складових на інтегральний показник зеленого розвитку. Запропоновано модель, що характеризується високим рівнем пояснювальної здатності (R² = 0,892) та забезпечує достовірність результатів та створює підґрунтя для обґрунтування стратегічних управлінських рішень у сфері сталого розвитку. На відміну від традиційних підходів, у дослідженні вперше застосовано робастну регресію за методом Х’юбера, що дало змогу мінімізувати вплив аномальних спостережень, характерних для кризових періодів, і, відповідно, підвищити надійність висновків. Визначено драйвери розвитку зеленої економіки з урахуванням принципів соціальної відповідальності, не як ізольовані фактори впливу, а як взаємопов’язані компоненти комплексного механізму сталого розвитку, що вимагає інтеграції екологічних, соціальних та економічних інтересів у межах єдиної стратегічної парадигми. Систематизовано та поглиблено розуміння стратегічних орієнтирів посилення дії ключових драйверів, таких як екологічні інвестиції, технологічні інновації, циркулярна економіка, цифрові екотехнології, енергоефективність, державне регулювання, міжнародна співпраця, екологічна свідомість тощо. Обґрунтовано, що саме синергія між державою, бізнесом і суспільством на засадах соціальної відповідальності формує основу для сталого переходу до зеленої економіки, де соціальна відповідальність виступає не лише результатом, а рушієм трансформаційних змін. Запропоновано механізм розвитку зеленої економіки на засадах соціальної відповідальності шляхом його концептуалізації як інтегрованої багаторівневої системи взаємодії ключових суб’єктів – держави, бізнесу та громадянського суспільства; що вирізняється системним підходом до 8 поєднання інструментів економічного, нормативно-правового та ринкового регулювання, та дозволяє забезпечити цілісність і комплексність реалізації принципів сталого розвитку. Економічна складова включає податкові стимули, пільги, субсидії, внутрішнє ціноутворення на викиди, механізми торгівлі квотами та штрафні санкції, спрямовані на стимулювання екологічно орієнтованої діяльності. Нормативно-правова складова охоплює встановлення обов’язкових екологічних стандартів, впровадження ESG-звітності, ліцензування екологічно значущої діяльності та юридичну відповідальність за порушення природоохоронного законодавства. Ринкова складова включає інструменти зеленого фінансування, екологічну сертифікацію продукції, екологічний маркетинг, залучення інвестицій у чисті технології та формування споживчого тиску, що сприяє розвитку корпоративної екологічної репутації. Ідентифіковано зовнішні ефекти (екстерналії), які виникають у результаті його реалізації, зокрема, для бізнесу це виражається у зниженні екологічних ризиків, посиленні міжнародної конкурентоспроможності та розширенні доступу до «зелених» фінансових ресурсів; для держави – у скороченні витрат на подолання екологічних наслідків, зростанні економічної стійкості та формуванні нових ринкових можливостей; для суспільства – у підвищенні якості життя, забезпеченні екологічної безпеки та зростанні рівня екологічної культури та соціальної відповідальності населення. Це створює підґрунтя для формування збалансованої моделі соціально-екологічного розвитку, що забезпечує гармонізацію економічних, екологічних та соціальних інтересів у межах єдиного управлінського середовища, сприяє реалізації цілей сталого розвитку та підвищенню загальної ефективності суспільно-економічної системи в умовах екологічних викликів.