Волинські «Просвіти» у боротьбі за національну ідею та українізацію Православної церкви у 20-30-х роках ХХ століття: публічний резонанс, виклики та протидії

Abstract

В силу політичних трансформацій, що стали наслідком Першої світової війни, часина українських земель опинилася у складі Другої Речі Посплитої. Для українців Волині та Галичини цей історичний період став непростим часом, адже не маючи власної державності, перед ними стояло складне завдання –збереження національної культури, мови, ідентичності. Особливо складною ситуація, у цьому сенсі, склаласяна Волині, яка до початку Великої війни входила до складу Російської імперії, піддаючись русифікації, а національна свідомість населення та його рівень освіти були дуже низькими. Одним із засобів русифікації волинян виступала Правславна церква, більшість ієрархів якої, перебуваючи під контролем Москви, не бажали враховувати національні запити українців.Із утвердженням на Волині польської влади перед інтелігенцією краю іще гостріше постало національне питання. Утворення на Волині перших осередків «Просвіти» срияло поширенню української національної ідеї, тому не дивно, що саме волинські «Просвіти» стають на чолі руху за українізацію Православної церкви, яка у міжвоєнні десятиліття продовжувала залишатися одим із наймасовіших і найпотужніших засобів впливу на свідомість волинян. 463Уже із початку 20-х років ХХ століття у Волинському воєводстві шириться рух за українізацію Православної церкви, який наштовхнувся на гостру протидію з боку церковної промосковської ієрархії та польської влади, оскільки остання вбачала в українізації церкви прямі загрози реалізації власної політики асиміляції. Попри усі складнощі та протидії рух за українізацію Православної церкви на Волині набув широкого публічного резонансу, кількість його прихильників зростала, що забезпечило прогресивний поступ на шляхуперетворення Православної церкви у національну українську інституцію