Явище паронімії у сучасній німецькій мові

Abstract

Стаття присвячена вивченню паронімії як особливого виду відношень між лексичними одиницями, які базуються на формальній (звуковій та графічній) подібності лексем. Під паронімами розуміємо слова, що належать до однієї частини мови або мають спільні граматичні ознаки, мають спільну етимологію та, відповідно, певну семантичну подібність, що призводить до сплутування їх у мовленні. У німецькій мові паронімні пари можуть утворювати слова, які належать до різних частин мови: прикметники та прислівники, прикметники та партиципи, оскільки вони мають спільні граматичні ознаки та можуть використовуватись у тих самих колокаціях. Сумнівним видається віднесення до паронімів форм-дублетів та різних граматичних форм одного і того ж самого слова. Як системне явище паронімію можемо простежити саме як відношення між словами, які мають спільне походження, а, отже, для них характерною є наявність спільних компонентів морфемної структури, на основі яких пароніми можна класифікувати як однокореневі та словотвірні. Як однокореневі визначаємо пароніми, які містять спільний корінь, але утворені від різних твірних основ. Сюди відносимо афіксальні деривати, утворені від різних твірних основ із спільним коренем, та композити, які мають спільні безпосередні складники. До словотвірних паронімів відносимо слова, утворені від однієї і тієї ж твірної основи за допомогою різних афіксів, або ж наявність афікса є характерною лише для одного члена паронімної пари. Подальше дослідження словотвірних паронімів убачаємо в площині словотворення. Аналіз словотвірних моделей, а саме афіксів, якими різняться пари чи групи паронімів, сприятиме встановленню семантичних закономірностей між аналогічними паронімними парами та допоможе виявити семантичні співвідношення між певними словотворчими афіксами німецької мови.