Медіа дипломатія в зовнішньополітичних стратегіях держави

Abstract

Дисертаційна робота присвячена дослідженню медіадипломатії в зовнішньополітичних стратегіях держав. У вступі обґрунтовано актуальність теми, означено мету та завдання, визначено об’єкт та предмет дослідження, сформульовано наукову новизну, виокремлено методологічний інструментарій, окреслено теоретичне та практичне значення отриманих результатів, висвітлено попередню апробацію результатів дослідження, а також описано структуру роботи. У першому розділі представлено теоретико-методологічні засади дослідження медіадипломатії в зовнішньополітичних стратегіях держав. Охарактеризовано концепт медіадипломатії у сучасних міжнародних відносинах та його складові елементи. Проаналізовано значення й особливості синонімічних дефініцій медіадипломатії, що часто використовується науковцями та дослідниками взаємозамінно. Також означено найпопулярніші визначення поняття стратегії й охарактеризовано дослідження зовнішньополітичної стратегії держав. Проаналізовано зовнішньополітичні стратегії держав на прикладі США, Франції та України й ін. Охарактеризовано також джерельну базу та методологічний інструментарій дослідження. У другому розділі проаналізовано світовий досвід запровадження та реалізації медіадипломатії. Охарактеризовано історію, тенденції становлення й еволюцію медіадипломатії, а також її структуру та механізми реалізації у зарубіжних країнах. Проаналізовано зовнішньополітичні стратегії держав із залученням аспектів цифровізації, а також приклади нових суб’єктів у структурі 3 реалізації медіадипломатії (наприклад, посади технічного амбасадора у Данії чи цифрового посла при зовнішньополітичному відомстві Франції). Проаналізовано також практику створення демократичними країнами спільних механізмів координації медіадипломатії з метою розвитку та вдосконалення її структури. Охарактеризовано основні моделі медіадипломатії у тоталітарних та авторитарних державах, зокрема, африканської, комуністичних Північної Кореї та Китаю, В'єтнаму, Куби, Ефіопії, Катару тощо. Проаналізовано проблеми та перешкоди розвитку медіадипломатії: недостатній розвиток ІКТ та доступу до Інтернету у деяких країнах світу; маніпуляції сприйняттям реальності з боку суб’єктів міжнародних відносин; недостатній рівень медіаграмотності та медіаосвіти; кіберзагрози тощо. У третьому розділі проналізовано медіадипломатію у зовнішньополітичній стратегії України. Охарактеризовано нинішню позицію України у рейтингу світових потужностей, що знаходиться поряд із найрозвинутішими державами світу, що свідчить про ефективність її медіадипломатії. Досліджено головні суб’єкти формування та реалізації медіадипломатії в Україні, зокрема, державні відомства, міністерства та окремі політичні постаті. Проаналізовано початок становлення ери української медіадипломатії, зідентифіковано етапи її еволюції та розглянуто інституалізацію її практики. Проаналізовано оптимізацію процесів медіадипломатії в Україні, серед яких важливе місце займає цифровізація професійного навчання працівників дипломатичної служби та урядовців. Досліджено масштабну цифрову трансформацію держави, а також створення й розвиток цифрових проєктів України. У висновках узагальнено основні результати дослідження. На основі загальнонаукових та спеціальних наукових підходів зроблено підсумок, що медіадипломатія займає важливе місце у сучасних зовнішньополітичних стратегіях держав. Запропоновано поняття медіадипломатії, як нового виду дипломатії, який виник у результаті тривалого впливу мас-медіа, ІКТ та 4 Інтернету на традиційну дипломатію, починаючи від питань пов’язаних із кібербезпекою до використання державою соціальних медіа з метою досягнення певних зовнішньополітичних цілей. Констатовано, що не зважаючи на термінологічні дебати щодо поняття медіадипломатії, кожен синонімічний термін можна розглянути зі спільної перспективи, що полягає у використанні Інтернету та ІКТ для досягнення дипломатичних цілей. Уточнено, що медіадипломатія — це також продовження та розширення публічної дипломатії у контексті глобально-інформаційної мережі Інтернет. Також констатовано, що політики, дипломати, держустанови, дипломатичні представництва з різних країн активно користуються соціальними медіа, маючи там власні акаунти і блоги. Систематизовано світовий досвід запровадження та реалізації медіадипломатії та наголошено на тому, що тенденціями становлення медіадипломатії у зарубіжних країнах є насамперед розвиток різних її видів. Констатовано, що спільними механізмами медіадипломатії для усіх держав й в тому числі України є створення та розвиток веб-сайтів державних органів влади, дипломатичних установ та місій. Зазначено, що Україна у своїх зовнішньополітичних стратегіях ставить за мету не лише нарощування потужності через просування своїх технологій і цифрових можливостей, але й просування іміджу цифрової країни. Визначено, що починаючи з 2020 року відбувся значний прогрес цифровізації консульської служби України, а також констатовано, що в умовах довготривалої війни з Росією державні органи України акцентують значну увагу на інформаційному полю війни. Комплексний аналіз використання медіадипломатії у реалізації зовнішньої політики України показав ефективність використання цифрових технологій не лише у роботі державних та дипломатичних установ, але й недержавних учасників міжнародних відносин. З практичного погляду матеріали дисертації сприятимуть підвищенню ефективності функціонування відповідальних за реалізацію зовнішньої політики 5 інституцій та структур. Висновки дослідження можуть бути використані для розроблення рекомендацій щодо ефективного врядування та реформування державного управління, а також зовнішньополітичних відомств. Окрім того, висновки та положення дисертації можуть бути застосовані під час опрацювання державних стратегічних документів, планів та концепцій, а також підготовки наукових праць, навчальних посібників та спецкурсів з політичних наук, зокрема під час розроблення та викладання спецкурсу «Кібердипломатія та цифрова політика», «Кібербезпека», «Публічна дипломатія», «Цифрова дипломатія», «Цифрова трансформація», «Медіаграмонтість», «Медіаосвіта», а також у навчальному процесі під час читання курсів «Політологія», «Міжнародні організації», «Міжнародні відносини», «Міжнародні комунікації» тощо.