Соціально-психологічні особливості розвитку життєстійкості молоді в умовах проблемогенного соціуму

Abstract

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення проблеми визначення соціально-психологічних особливостей розвитку життєстійкості молоді в умовах проблемогенного соціуму. Теоретико-методологічний аналіз підходів до вивчення проблеми розвитку життєстійкості молоді показав, що життєстійкість – це ключовий ресурс подолання життєвих труднощів; система переконань, здатність і готовність брати участь у ситуаціях підвищеної складності, контролювати їх та керувати ними, вміти сприймати негативні події як досвід і успішно їх опановувати. Зʼясовано, що феномен життєстійкості досліджується з різних позицій: як інтегральна здібність особистості в рамках теорії діяльності і здібностей; як особистісний стан, що впливає на всі сфери психіки людини, розвиває і збагачує їх; як інтегральна характеристика протистояння негативним впливам середовища з трансформацією їх у ситуації особистісного розвитку. Наголошується, що в умовах соціокультурних та економіко-політичних перетворень розширюється простір досліджень цього конструкту, а вимоги соціуму до молодої людини визначають життєстійкість як важливий компонент її становлення. При цьому основні аспекти розвитку життєстійкості молоді розглядаються через її орієнтацію на професійну активність, залучення до здорового способу життя, вміння опановувати стрес в умовах проблемогенного соціуму, мотивацію досягнення, успішну адаптацію з виходом на рівень трансадаптації, повʼязаної із самореалізацією, самоствердженням та трансценденцією особистості. Розкрито змістовно-критеріальне наповнення провідних конструктів життєстійкості, як категорії, в якій укладена цілісна система соціокультурної взаємодії, інтегровані особистісно-психологічні ресурси молоді. Показано, що залученість (включеність) у процес, у дію, як компонент життєстійкості молоді, підтримує відчуття причетності, особистісної значимості у системі її міжособистісних відносин, мотивує до реалізації задуманого, накопиченню ресурсної бази. При цьому протилежністю залученості виступає відчуженість молодої людини, почуття знедоленості. Встановлено, що контроль, як компонент і установка життєстійкості молодої людини, мотивує її до пошуку шляхів впливу на умови проблемогенного соціуму, уникнення стану безпорадності, переконаності у наявності детермінованого звʼязку між її діями, вчинками, зусиллями та результатами, подіями, відносинами тощо. Зʼясовано, що вагомим компонентом життєстійкості є прийняття ризику, який дозволяє молодій людині залишатися відкритою навколишньому світу, приймати події, що відбуваються, як виклик і випробування, надає можливість набуття цінного досвіду розуміння соціокультурної взаємодії, самопізнання, розширює соціокультурний простір. При цьому протилежністю прийняття ризику є відчуття загрози. Наголошується, що життєстійкість слід вважати загальною диспозицією, базовим ядром особистості молодої людини, яке надає їй стійкості, самоефективності у різних сферах життєдіяльності, захищає від стресу, дозволяє перетворити зміни на можливості, забезпечити успішність процесів адаптації та соціалізації, а її компоненти розглядати у векторі моделі саморегуляції та особистісно-психологічних ресурсів. Виокремлено емпіричні показники рівнів (високого, середнього, низького) сформованості життєстійкості молоді за блоками структурних складових її життєстійкості в умовах проблемогенного соціуму: особистісноаксіологічним (детермінованим смисложиттєвими орієнтаціями (розвинутим внутрішнім локусом контролю, наявністю цілей, які надають життю осмисленість, цілеспрямованість і часову перспективу; насиченістю життя і задоволеністю самореалізацією); самоактуалізаційними тенденціями (компетентністю у часі, цінностями особистості і цілісністю сприйняття нею навколишнього світу, потребою у пізнанні, почуттям самоповаги, контактністю та гнучкістю у спілкуванні); автономною каузальною орієнтацією; самоефективністю і саморозумінням); безпеково-регулятивним (повʼязаним з відчуттям психологічної безпеки, відсутністю депресивних проявів та позитивністю базисних переконань, що супроводжуються здатністю до самоорганізації діяльності, переконаністю у прихильності світу та оточуючих людей, високою оцінкою цінності власного Я та самооцінкою мотивації схвалення); конотативно-діяльнісним (утвореним специфікою взаємодії молодої людини, адаптивністю стратегій копінг-поведінки та життєтворчими здібностями (енергійністю, рішучістю, послідовністю та наполегливістю у реалізації задумів; толерантністю до невизначеності, готовністю до змін, відкритістю до нового досвіду, рефлексивністю); динамічністю смислових систем за параметрами метакогнітивної включеності у діяльність на основі метакогнітивних стратегій контролю, регулювання і моніторингу проблемних ситуацій). Розроблено інтегровану соціально-психологічну програму розвитку життєстійкості молоді у проблемогенному соціуму, засновану на принципах ситуативної доцільності, еквівалентності, диференційованого прогнозування, динамічної рівноваги, саногенного мислення, самоорганізації, яку становили діагностичний, настановно-інформаційний, корекційно-розвивальний, рефлексивно-оцінний етапи з залученням психолого-організаційних технологій та інноваційних засобів, спрямованих на оптимізацію процесу розвитку життєстійкості молоді в умовах проблемогенного соціуму, їх урахування у психопрофілактичній і корекційно-розвивальній роботі у напрямку актуалізації й гармонійності всіх сфер особистості молодої людини, пов’язаних із самосвідомістю та світосприйняттям, життєвим й професійним самовизначенням, а також трансформаційним копінгом та міжособистісною взаємодією. Ефективність розробленої програми доведена статистично значущим зростанням показників життєстійкості за компонентами залученості, контролю, прийняття ризику; смисложиттєвих орієнтацій за параметрами внутрішнього локусу контролю, цілеспрямованості, осмислення життя; самоактуалізації, зокрема, у напрямку саморозуміння; контактності, гнучкості у спілкуванні; загальної самоефективності; автономності у каузальній орієнтації. Підвищилися показники психологічної безпеки, пластичності та гнучкості у життєвому плануванні, життєтворчих здібностей та рефлексії; знизилися вираженість депресивної симптоматики та задіяння неадаптивних копінг-стратегій поведінки. Зафіксовано зростання динамічності смислових систем за параметрами метакогнітивної включеності у діяльність, а також стійке прагнення до особистісного зростання, впевненість у необхідності підвищення компетентності у різних сферах життєдіяльності. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів вивчення проблеми життєстійкості молоді та соціально-психологічних засад розвитку цього конструкту. Перспективи дослідження заявленої проблеми повʼязані з завданнями подальшого вивчення динаміки і соціально-психологічних механізмів розвитку життєстійкості молоді на різних етапах її професійного самовизначення та професійного зростання. Важливою вбачається також необхідність розробки медико-соціальних та психотехнологій оптимізації процесу розвитку життєстійкості особистості відповідно до вікових та гендерних особливостей; у осіб з особливими потребами.