Культура як комунікація у контексті Палестино-ізраїльського конфлікту: частина перша

Abstract

У першій частині дослідження в широкому дискурсивному контексті постають юдейська, християнська та ісламська комунікації (на базі талмудичних праць Йозефа Флавія, Тіта Лівія, Тацита, Мохоса, Гесіода, Н. Хосрова, Р. Груссе, Е.-Г. Рея, Г. Доду, К. Каена, Р. Елленблюма, наших сучасників В. Гури, В. Горбаня, А. Дашкевича, А. Захарченко, Ф. Бані-Насер, В. Рибалкіна та ін.). За допомогою системи культурологічних, раціоналістичних та постколоніальних методів (аналогії, моделювання, семіотичного, критичного та контент-аналізів) доведено, що минуле віддзеркалює сучасність й пропонує ключі до її розуміння та, принагідно, – інтерпретації перманентних збройних й інформаційних конфліктів. У статті проаналізовано історію Палестини/Ізраїлю у вимірі міжкультурної комунікації від найдавніших часів до провадження ідеї розмежування юдейсько-ісламської держави. Зафіксовано, що одне з найконфліктніших "вогнищ цивілізації" Близького Сходу, колиска трьох релігій: іудаїзму, християнства та ісламу, постійно змінювало назви (Філістія, Ерець-Ісраель, Ханаан, Обітована/Свята земля, Сіон, Північне царство Ізраїль, Південне царство Іудея, Елія Капітоліна, Сирія Палестинська, Левант, Латинське королівство Єрусалиму/ Єрусалимське королівство, Королівство Акра, парламентська республіка Ізраїль і ПНА (Палестинська національна адміністрація)); варіювало оточення (сучасні Єгипет, Сирія, Ліван, Іран, Ірак, Туреччина, Йорданія тощо); переживало протекторати (вавилонський, римський, перський, арабський, курдський, тюркський, романо-германський, радянський, американський), але визначальним лишалося його стремління до самоідентифікації й утілення сакральних місій. З'ясовано, що, поневіряючись, євреї створили найбільшу й найвпливовішу діаспору світу, здатну "перезавантажувати" й "змінювати формат" глобалізованої семіосфери, в просторі якої започатковано сіонізм – рух за об'єднання євреїв на їх історичній батьківщині. Однак, за законами шаріату, територія Палестини – третій за значимістю топос ісламу, тому збройна й інформаційна боротьба за Святу Землю (до якої долучаються й християни) триває з перших століть нашої ери. Констатовано також, що врегулювання міжнародної комунікації покладалося на Світовий сіоністський конгрес та Лігу арабських держав які, починаючи з 1897, раз у кілька років провадять вирішення насущних проблем. Однак протистояння не зникають, трансформуючись за посередництвом медіа в гарячі й холодні війни, інтифади, переслідування, погроми, голокости, тероризм, спеціальні військові операції тощо. У статті доведено, що з плином часу культура втрачає свої органічні атрибутиви – лоск та естетизм – й постає як комунікація (з проєкціями й віддзеркаленнями минулого).