Фонетична система говірок Волинського Полісся

Abstract

Фонетика української мови має чимало рис, які суттєво відрізняють її від інших слов’янських. Наприклад, у жодній із суміжних мов не існує таких рефлексів *ě чи *о в новозакритому складі, як в українській. Са́ме звуковий із-поміж інших лінгвістичних рівнів визначальний для з’ясування статусу говірки та диференціювання діалектного простору. Вплив сусідніх говіркових систем і літературної мови, збільшення рівня грамотності населення та щорічне помітне зменшення кількості типових носіїв зумовлює нагальність фахового дослідження діалектного мовлення. У роботі проаналізовано історію вивчення фонетичної системи говорів трьох наріч української мови. Простежено, що відомості про звукові явища містять уже перші діалектологічні праці, са́ме протиставлення фонетичних особливостей стало основою членування діалектного ареалу й укладання лінгвістичних карт. З’ясовано, що найповніше досліджено звуковий рівень говорів південно-західного наріччя, але найчастіше об’єктом зацікавлення науковців ставали голосні поліських діалектів, зокрема історія розвитку етимологічних *о, *е, *ě в північній і південній зонах, процес монофтонгізації цих виявів та артикуляційно-акустична характеристика двозвуків. Зауважено, що найменше вивчено фонетичну систему західнополіського діалекту, який оминають основні поліські ізоглоси, а відтак він виразно протиставлений іншим говорам цієї групи й має унікальну історію формування. Специфіка західнополіського діалекту полягає в тому, що через складний історичний розвиток, трагічні події XX ст. та перекроювання кордонів у складі говору виділено сучасні три частини: підляську, берестейсько-пінську та волинсько-поліську. З’ясовано, що два із перших названих ареалів у звуковому аспекті вивчено ґрунтовно, а ядро – волинсько-поліські говірки – лише фрагментарно, зокрема проаналізовані невеликі регіони: любомльський, надсарнський, володимирський, прибузький, турійський, згоранський, ківерцівський. У дисертації вперше системно досліджений фонетичний рівень волинсько-поліських говірок на основі звʼязного мовлення діалектоносіїв, народжених у 20-х – на початку 40-х років XX ст., та корпусу фонетичних діалектизмів із чіткою локалізацією, зафіксованих у доступних дослідженнях (240 н. пп. Волинської, Рівненської та частково Львівської областей). Установлено, що система голосних говірок Волинського Полісся, як і решти північних говорів, залежить від наголосу. Акцентований і неакцентований вокалізми налічують шість фонем: [і], [и], [е], [а], [о], [у], а в перехідній зоні до середньополіської кількість фонем може сягати восьми. Виявлено, що більшу частотність у наголошеній позиції має голосний [и] < *о, *е, *ě та ненаголошені вокали [у] < *о, [и] < *е, *ě. Проаналізовано специфіку функціонування голосних у говірках Волинського Полісся та встановлено такі особливості: монофтонги [і], [и] на місці етимологічних *о, *е, *ě, відсутність звуків неоднорідної артикуляції в цій позиції (дифтонги [͜іе], [͜іи] можливі в говірках перехідного до середньополіського типу, де вони паралельно функціонують із монофтонгами [у], [о], [е]). У неакцентованих закритих і відкритих складах *о, *е реалізовані звуками [о] та [е], але [о] < *о ще більше посилює лабіалізацію до голосного [у], а [и] < *е підвищує артикуляцію до [и], типовий вияв *ě – [и]. Носовий *ę у наголошеній позиції > [ʼа] (у північно-західній частині після м’яких консонантів – позиційний [ʼе]); у ненаголошеній – [ʼа], хоча можливі рефлекси [е] (у кількох говірках північно-східного ареалу), [и] (у східній частині), [і] (у східній, центральній та південній частинах). Типовий вияв *ǫ – звук [у]. Збереження *і не однаковою мірою репрезентоване на всій території Волинського Полісся й залежить від якості попереднього приголосного. За допомогою осцилограмного методу інструментально-експериментальної фонетики вивчено дифтонги, зафіксовані в перехідних до середньополіських говірках. З’ясовано, що вияви [͜уо], [͜іе], [͜іи] – звуки висхідної неоднорідної артикуляції, а не власне дифтонги, де перший [і]-компонент менш відчутний, екскурсія якого зливається з рекурсією попереднього м’якого приголосного. Найяскравіше відтворена двокомпонентність виявів *ě, спостережено, що такі звуки знеоднорідненої артикуляції після вібранта [р] у лексемі хр´ін створюють акустичне враження подвоєного голосного. Вивчено умови позиційних змін і виявлено перехід ненаголошених [о] > [у] незалежно від якості наступного складу; [е] > [и] (а в окраїнних говірках неакцентоваий [е] після губних, задньоязикових і рідше передньоязикових переходить в [і]); [о] > [а]; після м’яких передньоязикових перед наступним твердим консонантом [е] > [о]. Серед змін наголошених звуків простежено такі: після губних та передньоязикових [е] > [а], [и] > [е], після м’якого приголосного [ʼа] > [ʼе]. Установлено, що зміни наголошених [е] > [а], [и] > [е], [ʼа] > [ʼе] охоплюють приблизно ідентичну територію – південно-західно-північну. Проаналізовано систему приголосних і з’ясовано, що консонантизм нараховує 32 фонеми (22 тверді: /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, /д/, /т/, /з/, /с/, /ц/, /ӡ/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ш/, /ч/, /ǯ/, /х/, /к/, /ґ/, /г/; 10 м’яких: /д´/, /т´/, /з´/, /с´/, /ц´/, /ӡ´/, /л´/, /н´/, /р´/, /й/). У говірках північної частини Волинського Полісся кількість приголосних у системі може коливатися від 29 до 32 фонем, оскільки губний [ф], передньоязикова африката [ӡ], задньоязиковий [ґ] маловживані, засвідчені здебільшого в іншомовних словах; часом вони зовсім відсутні в говірці та заступлені звуками [хв], [х], свистячим [з], фарингальним [г] відповідно. Маловживана питома африката [ǯ], збережена в дієслівних формах 1-ої ос. однини теперішнього часу. Частотніше вживання [ф], [ґ] характерне для говірок південної частини Волинського Полісся. Установлено, що основні відмінності в реалізації приголосних зумовлені зміною частоти вживання м’яких і пом’якшених приголосних. Перед виявами ненаголошених *ě, *е (у закритому складі) губні та передньоязикові консонанти у волинсько-поліському ареалі, окрім південної частини, стверділи. Губні приголосні внаслідок депалаталізації могли розвинути додаткову артикуляцію [й], [н´]. Зафіксоване обмежене функціонування м’яких свистячої африкати [ц´] та вібранта [р´], які в більшості говірок послідовно стверділи. Губні приголосні перед *і зберігають історичну м’якість або пом’якшення практично в усьому ареалі Волинського Полісся, дещо меншу зону охоплює назване явище після передньоязикових консонантів. Вивчено комбінаторні зміни звуків у волинсько-поліському ареалі, з’ясовано, що домінують форми із асимілятивно-дисимілятивними процесами та протетичні консонанти, а серед усічень переважає афереза. Укладено «Атлас фонетичних особливостей Волинського Полісся» (49 атомарних карт). На основі аналізу звукових явищ створено 9 зведених карт і виділено сім говіркових груп: південну, східну, північно-східну, північно-західну, володимирську, маневицько-ківерцівську та центральну. Фонетична система волинсько-поліських говірок зберігає північну залежність рефлексації давніх голосних від наголошення, але помітно відрізняється від середньо- та східнополіських говірок, насамперед відсутністю дифтонгів відповідно до *о, *е та *ě.