Архетипи творчості Фридерика Шопена у художньому мисленні Лесі Українки

Abstract

Реалії сьогодення вимагають погляду на українську культуру як на органічну складову європейського простору, а відповідно ‒ вирізнення спільних і відмінних рис, що надає соціокультурному цілому розмаїття та багатогранності. Одним із питань, що постають у такому контексті, є мистецький світогляд «знакової» вітчизняної поетеси Лесі Українки, який значною мірою формувався під впливом творчості одного із улюблених композиторів ‒ Ф. Шопена, відомості про що знаходимо у творчості і листуванні мисткині ‒ в оповіданнях «Голосні струни» і «Місто смутку» та у трьох листах, де йдеться про власне виконання творів Р. Шумана і Ф. Шопена, про придбання нот для фортепіано та про інтерпретацію творів польського композитора видатними піаністами. Мета статті – виявити та обґрунтувати аналогії в архетипному мисленні Фридерика Шопена та Лесі Українки. Методологія дослідження відображена у таких його завданнях: 1) вирізнення значення творчості Ф. Шопена для життєтворчості Лесі Українки; 2) обґрунтування сутності ліризму як головної ментальної риси творчості Ф. Шопена та Лесі Українки; 3) аналіз архетипів Музикальності, Кохання та Батьківщини як домінуючих у художньому мислення польського композитора та української поетеси. Наукова новизна. У статті обґрунтовано ідею про «фемін-персоналізм» як домінуючу рису у художній візії Лесі Українки, представлений ліричним «жіночим» архетипом, сповненим гідності і волі, ‒ трактуємо його як один із варіантів лірики, що постав в європейській культурі після «чоловічого» шопенівського типу. Висновок. Аналогії в художньо-архетипному мисленні Ф. Шопена та Лесі Українки вирізняються крізь призму ліризму. Перший архетип – Музикальність, що є властивістю поезії Лесі Українки, співмірною співучості музики Ф. Шопена, і Музика як символ Кохання. Музикальність і музична тематика проходять через усю лірику Лесі Українки, відгукуючись концептами «спів», «мелодія», «струна», «фортепіано», які передають найтонші, найглибші і найінтимніші почуття поетеси. Одна із найвідоміших збірок поезій Лесі Українки ‒ «На крилах» пісень» (1880-ті рр.). Сюди увійшов цикл із музичною назвою «Сім струн» та ін. Музика як символ життя і кохання стала основою концепції одного із вершинних творів мисткині яким є «Лісова пісня». Другий архетип ‒ Кохання, що ілюструється концептами «весна» і «вогонь». Це вірші «Знов весна, і знов надії…», «Стояла я і слухала весну», «Давня весна», «Весна зимова», цикл «Весна в Єгипті» та багато ін. Третій архетип ‒ Батьківщина, також реалізований крізь призму ліризму. Це музика і серце Ф. Шопена, віддані Польщі, і душа Лесі Українки, віддана Україні. Як і в Ф. Шопена, звернення у Лесі Українки до Батьківщини проходять через ліричний погляд і сердечне відреагування. Шопен показує Польщу крізь призму національних танцювальних жанрів, Леся Українка − через пісенність, що є питомою рисою української ментальності.