ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЛЮДСЬКОЇ ЕКОДЕСТРУКТИВНОСТІ: «TEDEUM VITE» ЧИ КОЛЕКТИВНЕ «МОРТІДО»

Abstract

Метою представленого дослідження є спроба осмислення екодеструктивної діяльності людини крізь призму досягнень психологічної науки. Зокрема, витоки людської екодеструктивності запропоновано шукати у потязі до руйнування, що визначено як мортідо. Методами дослідження є аналіз, узагальнення та систематизація теоретичних джерел вітчизняних і зарубіжних учених з питань психологічних витоків деструктивності та агресії, в т.ч. у ставленні до навколишнього середовища. Результати. На основі екстраполяції даних щодо причин міжособистісної агресивної поведінки, сформовано висновки, що деструктивність у ставленні до навколишнього середовища може виявлятися більш наявно, коли вона є прихованою за ширмою інституцій, тобто реалізуватися деперсоніфіковано, за умови, що довкілля посідає роль «об’єкта». Визначено, що об’єктивізація довкілля, деперсоніфікація в питаннях управління довкіллям, а також завуалювання загрозливих наслідків екодеструктивних проявів постають основними психологічними чинниками, що становлять підґрунтя метафізики антропогенної діяльності. Деструктивність розглянуто через руйнування, як глибоко екзестенційний процес, що характеризує й супроводжує буття людини, а також через категорію свободи. Визначено, що свобода детермінувала дебіологізацію людини та створила певний емоційний вакуум, відчуття порожнечі та втраченого минулого, і цей травматичний досвід в еволюційному вимірі призвів до формування не тільки аутодеструктивності, але й потягу до руйнування середовища свого існування. Запропоновані інструменти скорочення екодеструктивних впливів, зокрема самокорекція й самоусвідомлення в процесі реалізації управлінських рішень, як атрибут персоніфікації в питаннях управління якістю довкілля. Висновки. Виявлено, що антропогенний вплив є деструктивним в тому випадку, коли ця діяльність невиправдана або ж нелімітована, тобто порушує природний фон чи усталені механізми саморегуляції і підтримки гомеостазу в екосистемах, саме тому важливою є демаркація предметного поля й окреслення перспектив мінімізації екодеструктивних проявів виключно через усвідомлення психологічних механізмів, що лежать в основі невиправданого руйнування людиною себе та середовища свого існування, а не будь-якої діяльності, що може мати певний вплив на стан довкілля.

Purpose of the presented study is the attempt to comprehend the ecodestructive activity of a person through the prism of the achievements of psychological science. In particular, it is suggested to search the origins of human ecodestructiveness in the drive to destruction, which is defined as the mortido. The research methods are analysis, generalization and systematization of theoretical sources of domestic and foreign scientists on psychological origins of destructiveness and aggression, including relation to the environment. Results. Based on the data extrapolation of the reasons for interpersonal aggressive behaviour, conclusions are formed that destructiveness concerning the environment can be manifested to a greater extent when it is hidden behind the screen of institutions, that is can be realized depersonificated, under conditions that environment acts as "object". It is determined that objectification of the environment, depersonification in environmental management, as well as veiling the threatening consequences of ecodestructive manifestations, are the main psychological factors that form the basis of the metaphysics of anthropogenic activity. Destructiveness is viewed through the destruction as the deep existential process that characterizes and accompanies human existence, as well as through the category of freedom. It is stated that freedom has determined the debiologization of a person and created a certain emotional vacuum, the feeling of emptiness and loss of the past, and this traumatic experience in the evolutionary dimension has led not only to the formation of self-destructiveness but also to the drive to the destruction of own environment. The tools of reduction of ecodestructive influences, particularly self-correction and self-awareness in the process of realization of administrative decisions as an attribute of personification in questions of management of environmental quality are suggested. Conclusions. It is emphasized that anthropogenic impact is destructive when this activity is unreasonable or unlimited, that is, violates the natural background or established mechanisms of self-regulation and support of homeostasis in ecosystems. It is significant to demarcate the subject field, delineate the perspectives of psychological mechanisms underlying the unreasonable destruction of self by a person, and own environmental existence, rather than any activity that could have a certain impact on the environmental state.