Масовокомунікаційні cкладники теорій класичного раціоналізму: хронологічний критерій

Abstract

Журналістика як різновид масової комунікації за основними параметрами інформаційних та аналітичних жанрів багато в чому, на наш погляд, є майже буквальним еквівалентом раціональної/наукової діяльності. Отже, її проблеми теж пов’язані з кризами наукової раціональності класичного типу. Це сприяє пошуку альтернативних підходів до її реалізації за рахунок розширення усталених меж. Чомусь віддавна вважається, що класики раціоналізму пропагували виключно його сцієнтичний вияв, спрямований на експериментальне фізикоматематичне пізнання. Насправді ж навіть чисто класична раціональність цього не передбачала. У Декарта й Лейбніца конкретно-наукові уявлення були органічною частиною світоглядної картини світу об’єкта пізнання. Тож у цій статті ми пробуємо розібратися з комунікаційними аспектами раціоналізму у контексті його історичного розвитку та в концепціях визначних учених: Парменіда, Декарта, Спінози, Лейбніца, Мальбранша, К. Поппера, І. Лакатоса тощо.

Within main parameters of information and analytical genres journalism as a kind of mass communication is almost equivalent to the rational / scientific activities. Therefor its problems connected to the crisis of classic type of scientific rationalism. This is due to finding alternative ways for its realization including expansion of the stable limits. From old times they think that classics of rationalism advocate only its scientical form directing to the experimental physical and mathematical cognition. In practice even classic rationalism didn’t do this. Descartes and Leibniz had specifically scientific thoughts as organic part of the ideology pictures of the world in object of cognition. In this article we try to find out the communicative aspects of rationalism in the context of its historical development and conceptions of well known scientists such as Parmenides, Descartes, Spinoza, Leibniz, Malbranches, Popper, Lacatos etc.